Хочу я з Тобою жить

Спасе Ти мій дорогий,

Хочу я Тобі служить

Кожен день земний.

 

Миру без Тебе нема,

Щастя без Тебе дріма,

Світло лиш в Тобі сія,

Вічність Ти моя.

 

Був в неволі я гріха,

Ти мене з гріха звільнив,

Мертвим був, а Ти мене

З мертвих воскресив.

 

Смерті не боюся я,

Де спічне душа моя,

Лиш в Тобі, де всіх Твоїх

Світ дітей святих.

 

На Голгофі Ти терпів,

Кров свою святу пролив,

У стражданнях на хресті

за гріхи мої.

 

Хочу, Господи, як Ти,

Хрест нести аж до мети,

Твердо знаю й вірю я:

 

Путь в Тобі моя.

 



Господи, коли був ти на березі.

Не шукав, ні багатих, ні мудрих.

Лиш хотів, щоб я йшов за тобою.

 

Пр.

Господи, Ти дивився на мене,

ніжно вимовив Ти моє ім’я.

Все, що мав, залишив я на березі.

Близько Тебе я знайду друге море.

 

Господи, все життя віддаю Тобі.

Ні грошей нема, ані зброї у мене.

Тільки сіті, щоб рибалити в морі.

 

Пр.

 

Господи, я піду за Тобою.

У село мале, чи у місто велике.

 

Знаю я, що ти завжди зі мною.

 



Свічкою білою,

ще недотлілою,

день догорає.

Тайною тихою

полум’ям дихає,

сонцем сідає.

 

Обрієм витканим,

світла молитвою

землю годує.

Вітром і хмарами,

теплими чарами

в небо мандрує.

 

Вислухай, Господи,

зранену розповідь

грішного серця.

Струни обірвані...

пісня над прірвою

може озветься?

 

Золотом писані,

вітром колисані

ночі самотні.

Може обернеться

віра на березі

моря безодні.

 

 

Ніч запалює вогні.

Шлях руйнує небуття.

Посеред моря хвиль Ти – увісні,

В рибальському човні,

Пливеш життям.

 

Пр.

Що наснилось, Господи, Тобі?

На рибалок вітер навіває страх.

Серед моря хвиль навчи, у боротьбі,

Здолати шлях.

 

Час спливає за веслом.

Бог – народжене дитя,

в солодкім сні під матері крилом,

огорнений теплом,

пливе життям.

 

Пр.

 

Хрест над прірвою стоїть.

Шлях не має вороття.

На хреснім дереві Спаситель спить.

Одна блаженна мить

 

пливе життям.

 



Ти не така як сон,

- ти мрієш про день.

В мовчанні святих ікон

я шукаю тебе.

В цілунках нестиглих губ,

у молитві німого вогню

залишив і забув

надію свою.

 

Я запалю вогонь

на сірому тлі.

В коханні чужих безсонь

я шукатиму слів.

В прощанні дахів старих

чашу долі незнаної п’ю.

Як знайти серед них

надію свою?

 

Ти не така як вітер!

Не боїшся між ночі згубити своє ім’я

із незаплямлених літер.

 

Надіє моя! Надіє моя!



День догорає

й за мурами раю

плаче дораня.

Скільки зосталось

до пізньої старості

сліз і ридання?

 

Скільки залишилось

хрестиком вишитих

зміряти звершень?

Може загадане

за листопадами

зиму довершить?

 

Сни недоспівані

буднями сірими

землю розбудять.

Вислухай, Господи,

ночі недоспані

серця у грудях.

 

Зболена відповідь

пісні самітньої

тихо заплаче.

Лагідно витре Він

грішне обвітрене 

 

серце гаряче.